Спустився вечір. Навіть потепліло.
Затих вітрець і тиша надворі.
А в темнім небі раптом зазоріло,
І казка засвітилася вгорі.
То тут, то там з’являтись стали зорі,
І небо оживати почало.
І кличуть душу далі неозорі,
Та розлилось у серденьку тепло.
Бо так же гарно дуже і чарівно,
Ще й зірочки підморгують здаля.
Так загадково, невимовно дивно,
Що між зірок оцих летить Земля.
І летимо ми разом з нею всюди,
Куди політ свій здійснюємо ми?
І чи колись пізнають Всесвіт люди,
Чи й лишимось маленькими людьми?