Цей рік несе кінець? Чекати нам чого?
Чи вік продовжиться? А, може, й ні?
Не знаємо. Всяк йде до фінішу свого.
А що нас жде? Скорботи чи пісні?
Ніхто запевнити не може, та і як?
Провидця світ не народив... Нема.
Частенько у житті себе ведемо так,
Що не казав би хто — усе дарма...
Ми самовпевнені, жорстокі, часом злі,
Зневірені, зарозумілі... Так!
Тримає нас пихатість у своїм руслі
І з цього дна не вирвемось ніяк.
То ж як би не було, кінець, таки, прийде,
Ми провокуємо цей смертний жах.
А де почнеться він, й закінчиться він де?
Від нас залежить. Все в людських руках.
Ми Землю губимо, вона нас не простить.
Земля жива, вона зростила нас.
Та не витримує знущань людських і мстить.
Самі ми наближаємо цей час.
Тим часом війни люто Землю рвуть, за що?
Щоб багатіли найбагатші, так?
Вони ж не думають сьогодні ні про що,
І ловиться на вудочку простак.
Чорніє білий світ від горя і смертей.
Перетворивсь в пустелю ліс і гай.
Чи прийде ще до людства Прометей,
Щоб допоміг? Борись або чекай....
Щоб загорівсь в твоїй душі вогонь життя,
І щоб душа просилася в політ.
Що вибереш, таким і буде майбуття,
Таким і буде завтрашній наш світ...