Летять літа й так змінюють людину —
Не впізнаєш однолітків своїх.
Проходиш мимо і здається дивно,
Що час уже не прикрашає їх.
Себе ж не видно, ти вже звик до себе,
Душа не знає, скільки серцю літ.
Її вражає синє-синє небо,
Спів солов’я і сонечка привіт.
Душа співає, проситься летіти,
Вона ж така, як в молоді літа.
А в тебе вже давно дорослі діти,
І внук один та другий підроста.
А все навколо і казкове, й дивне!
Зачепить душу і синички спів.
Стривожить серце почуття чарівне...
Подумаєш, що ніби і не жив...