Сяйнуло сонце між хмарками тихо…
Світ звеселів, красивим стало все.
І наче відступили горе й лихо,
Життя і щастя це усім несе.
І думи трохи наче веселіші,
І туга відступила, відійшла…
Тож миті світлі стали і тепліші
Та доброта на серденько лягла.
Усе так просто — лише посвітліло,
А в серденьку веселка зацвіла.
До сонця вийти зразу закортіло,
Бо враз душа розквітла, ожила…
Лиш світло і тепло… А скільки сили,
Що ввись підносить, щастя додає,
Дарує радість, незбагненні крила…
Любов земна і добрість в цьому є.
Отак і люди, як душа розквітла,
А в серці добрість, щирість і тепло,
Несуть любов, натхнення, щире світло,
Щоб людям добре в світі цім було.