Лише війні страшній кінця немає
Як час летить… Все швидко так минає.
Лиш був початок, а уже кінець…
Лише війні страшній кінця немає…
А скільки в ній загублено сердець,
Що так любили ці чарівні миті
Й летіли полум’яно в синю вись.
Червоно пломеніють маки в житі
І явір у задумі похиливсь.
Бо вже немає хлопців, що любили
І прагнули чудово в світі жить.
Їх щирі душі в засвіти злетіли…
За ними всім тепер душа болить.
Життя, як мить… Було і вже немає,
А скільки мрій летіло в світлу даль…
Їх вже нема, бо в нас війна палає,
Не стануть мрії дійсністю, на жаль.
Щодня і щогодини гинуть люди,
Бо ворог виливає чорну злість.
Й ніхто не знає, що тут далі буде,
Бо Україна, мов у горлі кість…
Ні виплюнуть, ні проковтнуть не може,
А так хотілось тут хазяйнувать!
І відступати якось вже не гоже,
І мудрості немає, щоб забрать…