Люблю, як хуртовина завиває
І за вікном метелиця мете.
І хоч тепер не часто так буває,
Та явище це дуже непросте.
Бо лиш розчистив для ходьби доріжку,
Оглянувся — доріжки вже нема…
Хтось висипав на неї снігу діжку,
Така от дивовижна ця зима.
А вітер виє, снігу намітає,
Тож не проїхати ніде і не пройти.
І аж під вікна снігу нагортає,
Та й цілі гори може намести.
Та й добре, коли снігу є багато,
Земля, немов в кожусі, у теплі.
І для рослин, напевно, справжнє свято.
Тож добре всім тоді на цій землі.
І я люблю, як вітер виє й свище,
І снігом засипає всі путі.
Й не прохолода, просто холодище…
Не часто так буває у житті,
Але тоді ти з боривітром схожа,
Долаєш вітер, щоб вперед іти.
Й здолати він тебе ніяк не може,
Бо ти ідеш до власної мети.