От би була в житті така людина,
Що вміє словом душу зігрівати,
Тоді б світилась радістю хвилина
І не можливо б стало сумувати…
А кожна мить, як сонечко світила,
І радість завжди в серденьку співала,
У синю даль несли б тебе вітрила
Й душа велике щастя відчувала.
Але нема… То що тепер робити?
Немає і ніколи вже не буде.
Тож з усмішкою треба в світі жити
І щоб там десь не говорили люди,
А жити треба, усміхатись треба,
І все, що є, потрібно цінувати.
Летіти в мріях у високе небо,
Й любов до світу треба в серці мати…