Частенько доля все ж була жорстока,
І я не раз брела, мов у пітьмі.
А зараз я одна — не одинока!
І я щаслива, затишно мені!
Живу без протягів і дуже гарно,
Сама собі стіну звела міцну.
Не витрачаю сил своїх намарно,
Бо вже всьому пізнала я ціну.
Тепер я знаю — треба мудро жити!
Не витрачати на пусте життя.
А головне в житті — себе любити
І йти спокійно в світле майбуття.
Так! Саме в світле! Досить тої ночі,
Що тьмарить стежку, жити не дає.
За чийсь рахунок жити ж є охочі,
Такі от покидьки у світі є.
Тому себе потрібно нам любити
І цінувати волю та життя.
І жити гарно, та сміливо жити,
Бо кожен з нас піде у небуття.
Ще не набувшись і недолюбивши,
А вороття ні в кого вже нема.
Тому нам жити треба сміливіше,
Щоб не скувала холодом зима.