Людина долі власної не знає,
І хоч життя планує день за днем.
Але не раз й не двічі все ж буває,
І на коні баскім, і під конем.
Здається зараз будеш на вершині,
Бо завжди чесно й праведно живеш.
Та раптом занесло стежки в долині,
Що не проїдеш, навіть не пройдеш.
Обставини складаються невдало,
Все нанівець у цім житті зійшлось.
Вже й до мети лишилось зовсім мало,
Та не здійснилось, і не відбулось.
Така вже доля, що його робити?
Здається, все обдумав, спланував…
Та стрес проходить, треба далі жити.
Коня баского знову загнуздав
Летиш вперед крізь радощі й невдачі,
Бо час біжить, його не зупинить.
Час, наче кінь, в дорогу рветься, скаче…
Життя проходить, мов маленька мить.
Плануєш знову, мрієш, як звичайно.
Як щось вдається, радістю цвітеш.
Щось відвертаєш стрімко і негайно.
Так все життя, чому? Не розбереш…