Людина кожна в світі неповторна,
Є люди світлі, сонячні, палкі…
Буває, що трапляється й потворна,
Але їх мало. Це як будяки…
Я на таких уваги не звертаю,
В них за душею лише колючки…
Їх по словах і по ділах я знаю,
Бувають і такі, як віслючки…
А я люблю, коли людина світла,
Від неї тепло, радісно завжди.
Вона для мене, мов весна розквітла
І з нею легко, навіть в час біди.
Таких людей я дуже поважаю,
Вони несуть і світло, і тепло.
Це люди — сонце! І таких я знаю,
І на таких людей мені везло!
Вони мабуть призначені по долі,
Від цих людей моя душа цвіте!
Вони прекрасні, наче квіти в полі,
Від них іде проміння золоте
Й освітлює усе і окриляє
Дає мені наснагу до життя…
Теплом тендітним ніжно пригортає…
І це назавжди, це без вороття.
Бо в їхніх душах ніжне сонце сяє
І я лечу до сонця і тепла.
Їх доброта у серце проникає,
А в їхніх душах не буває зла.