Людина починається з сім’ї,
Де народилась і живе постійно.
Всі звички, риси й погляди свої
Від тата й мами візьме неодмінно.
І буде усміхатись, як вони,
Й дивитись, говоритиме так само.
І ставитись до сонця і пітьми,
Як ставляться до цього тато й мама.
Й нестиме все це на своїм путі,
Що чула й бачила, з тим буде жити.
Вже потім, у дорослому житті,
Якщо захоче, зможе щось змінити…
Та виринатимуть із пам’яті завжди
Всі радісні та болісні фрагменти,
Що додавали радості й біди,
Тож стануть доленосними моменти.
Й від цього вже не дінешся ніде.
Як не старайся — все воно з тобою…
Бо ж пам’ять в ті події приведе
І відізветься в серденьку луною.
І дуже добре, як в сім’ї тепло,
Любов і щирість, доброта й порада…
Та дехто часто бачить сльози й зло,
Брехня панує там і біль, та зрада…
Тож зараз до батьків звертаюсь я —
Це ваші діти, не билинка в полі…
І ви для них взірець, одна сім’я,
Від вас залежать всі дитячі долі.