Найгірший, найлютііший звір — людина…
Вона вбиває і руйнує все.
Хоч в задумі — нести добро повинна!
Та замість добрості, вона біду несе,
Довкілля нищить, губить ліс і воду,
Повітря забруднила і поля…
Постійно нищить чарівну природу…
І стогне вже згорьована Земля…
Бо стільки бід людина натворила,
Нещастя й горя, що межі нема.
Моря, озера, ріки забруднила
Від смогу вже і вдень стоїть пітьма.
А зараз на людей ідуть війною,
Вбивають, гублять знищують життя.
І лізуть на чужі поля ордою
Без думки, без сумління й каяття…
І це людина… Ніби й розум має,
Та мудрості і совісті нема…
В науці й техніці вершини досягає,
Та сподіватись добрості — дарма.
Досягнення ідуть на руйнування,
На знищення природи і краси.
Їй задоволення несуть — знущання.
Вона не чує мудрі голоси…
Хоч серед всіх і мудра ще буває,
Як в серці є сумління і тепло,
Як є любов, і совість не дрімає,
Та не тепер… Це так давно було…
Сьогодні лють всім очі засліпила
І як вулкан вирує в серці зло.
Яка ж це сила орків сотворила?
Чому це зло в серцях їх ожило?
Людино, хто ти? Просто зупинися,
Подумай зараз, поки є життя.
На світ яскравий, дивний подивися…
І може вернеться до тебе каяття?