Людину вбити — розуму не треба
І совісті не треба, щоб була.
Тож вистрілив — душа злетіла в небо,
А на Землі поменшало тепла
І мудрості, та щирості святої,
Та й людяність у темряву пішла.
Нема у внуків бабці дорогої
Й про маму кажуть, що вона була…
Та вже нема. У всіх душа страждає,
Бо в світ приходять люди для життя.
А в нас в сміливу жінку хтось стріляє…
Яке на нас чекає майбуття,
Коли за слово можуть просто вбити,
За погляди і за твої думки…
Це демократія? І як нам далі жити!
Коли іде усе в нас навпаки…
Бо світом правлять ненависть і гроші,
Найкращий бізнес — це коли війна…
І де поділись почуття хороші?
А когось прихистила чужина
І він уже не вернеться ніколи
На землю рідну, дорогу свою…
І вчать дітей уже не рідні школи…
Найкращі гинуть у тяжкім бою…
Тепер за правду можуть розстріляти,
Хто має мужність в світ її нести.
Невигідних так легко прибирати
Й сліди злочинні легко замести.