Іде у білий світ людина —
Не знає долі і доріг.
Їй треба вірність лебедина
І материнський оберіг.

Любов земна і чисті очі,
Підтримка, впевненість, тепло.
Щоб серед дня й посеред ночі
Їй добре й затишно було.

І щоб душа летіла в небо,
І мрії здійснювалися всі,
Усе завжди було як треба —
Й купались трави у росі.

І щоб душа була крилата.
І завжди в парі — не сама.
Так треба, ніби й небагато,
Але завжди чогось нема.

Дивись, чогось не вистачає,
Згасає свічка у пітьмі.
Чи то в житті так бути має,
Чи в тому винні ми самі?

Старання ніби прикладаєш,
А успіхи чогось малі.
У жмені горобця тримаєш —
А в синім небі — журавлі...