І знову олівець бере моя рука.
Душа аж рветься, хоче щось сказати.
А час ліричний, надворі смерка,
І скоро ніч закотиться до хати.

А поки сонце сіло за ріку,
Скотилося з небес, а нас лишило.
— Робіть що хочете, — і посмішку гірку
Останнім променем в воді відбило.

Уже не день, але іще й не ніч,
Лиш сутінки збираються синіти.
І зникли кольори — ось в чому річ,
І поступ ночі можна уловити.

А ніч жива. Вона уже в кутках,
Під деревом стоїть у чорній шалі.
А разом з нею ходить всюди страх
І розповзається все далі й далі...