Літній дощик іде, накрапає,
Спека зникла, лишилось тепло.
Промінь сонечка не виглядає,
Небо хмарами заволікло.
В мить таку і помріяти можна,
Чи вернутись в минулі часи.
Промайнула враз думка тривожна
І прийшли з тих часів голоси,
Із дитинства мого, із світанку,
Ще як мама, і тато жили…
Де росою вмивалась я зранку,
І усі ми щасливі були…
Де була несказанно багата,
Бо любов’ю зігріта жила.
Гріла серденько усмішка тата,
Від матусі йшло море тепла…
Літній дощик іде, накрапає.
Це для мрій і для роздумів час.
То в далеке минуле вертає,
Заставляє задуматись нас…
То помріяти враз закликає
В тиші й спокої в ритмі дощу.
Літній дощик іде, накрапає…
Я задумалась… Просто мовчу…