В нас кров’ю, як дощем земля полита…
Без крові й сантиметра вже нема.
Моя країна майже вся розбита,
А замість міст руїни і пітьма.
Кацапські пси готові захопити
Всю Україну: ліс, моря, поля…
І намагаються народ наш вбити…
Щоб підкорилася йому земля…
Скажіть, будь ласка, по якому праву
Страшну війну розпочали вони?
Хто дав їм право йти в чужу державу,
Щоб гинули в ній доньки і сини.
Хто дав права життя в нас забирати?
І землю, що в віках у нас була?
Яке він має право нас карати?
Й за що, скажіть, несе він стільки зла?
А хтось вже й перемовини готує,
На поступки готові всі іти.
Їм байдуже, тож нас ніхто не чує,
По трупах йти готові до мети.
Бояться, щоб у них не задиміло,
Все б наше віддали — це ж не своє!
Підтасували договір уміло,
А мудрість в наративах їхніх є?
Все, як в прислів’ї давньому ідеться —
«Чужу біду руками розведу!»
А от як воювати їм прийдеться,
Чи буде в них все добре й до ладу?
Тому не треба наше роздавати
Й ділити землю нашу, не свою...
Майбутнього ніхто не може знати,
Тож краще нам допомогти в бою.