Малим дитям цю Землю полюбила:
Моря і гори, луки і ліси.
І їй дала Земля чарівні крила,
Щоб здійснити політ у світ краси.

Земля, як казка, повна світла й дива
Приваблювала, кликала у світ.
І юна Надя мудра і щаслива
По цій Землі відправилась в політ.

Вивчала Землю вперто і натхненно,
В її красу закохана була.
І от, про що дізналась достеменно,
Майстерно учням все передала.

Щоб і вони любили світ безмежно,
Такий чарівний і крихкий без меж...
І щоб поводились з Землею обережно,
Жили на ній і захищали теж.

Земля — це казка, в Космосі — перлина,
Життям населена, тут людям є де жить,
А поміж всього людства є людина,
Яка любити Землю діток вчить.

Наукою чудово володіє,
Знання майстерно вміє донести.
Активна все життя, навчає, діє
І дітям відкрива нові світи.

Вона і досі дивні крила має
Й летить над світом, сповнена снаги.
І впевнено вершини всі долає,
Не має в серці спокою й нудьги.

Тому вселенську славу заслужила,
Вершина слави біля ніг лежить.
Народний вчитель — це і є ті крила!
Заради цього варто в світі жить.!

Надія — вчитель. І Надія — жінка —
Чарівна, мила і усміхнена, ясна.
І хоч летять літа, немов хвилинка,
Та у твоїй душі цвіте весна.

Ну, що ті роки, як душа весніє,
Як ти для інших, наче Прометей.
Як щире серце зігріває мрія
І стільки світлих, сонячних ідей.

А в ніжнім серці — доброти людської,
Чарівності у рухах і словах.
І досвіду та мудрості живої —
Уся в роботі, в пристрасті, в ділах.

Та й ювілей — шестидесятиліття!
Щаслива дата, сповнена тепла.
Для тебе — квіти, усмішок суцвіття,
Щоб доля й далі світлою була.

А ти жила у радості і світлі,
У мирі, щасті, у людськім теплі.
Щоб здійснилися мрії всі розквітлі,
На цій казковій і святій Землі.