Малює осінь дивовижну казку:
М’яку травичку у дзвінкій росі…
Вдягла дерева у чарівну маску —
У золоті тепер вони усі.
А в небі синь і срібні павутинки,
Що де-не-де за вітерцем летять…
А на траві дрібнесенькі перлинки
Під сонечком усміхнено блищать.
Краса мінлива, а тому тривожна,
Бо зовсім скоро все це відійде…
І зжухне геть травичка придорожна,
Не буде зовсім зелені ніде.
Злетить краса, впаде уся додолу,
На синє небо хмари наповзуть.
Зчорніє все аж ген до видноколу,
На сонну землю дощики поллють.
А поки в небі срібні павутинки
На чарівному волошковім тлі.
А на калині ягідок краплинки
Й мрійлива казка на усій землі.