Найгірше, коли вже не згадують діти
Дорослі, що виросли і розійшлись…
Так гірко і правди немає де діти,
Бо стало тепер вже не так, як колись.
Живуть самостійно, а мати при чому?
Любила, ростила, та все відійшло.
А синові, може нелегко й самому…
Дитинство в минуле давно відпливло…
А мати стара і живе десь далеко.
І що їй потрібно? Чого не мовчить?..
Вона ж, невсипуща, летить, як лелека,
Щоб діток своїх хоч в думках захистить.
А вісті не йдуть, бо вже мати не треба,
Вона що могла, то уже віддала…
І ласку, й турботу, і сонце, і небо…
Та жаль, що в могилу іще не лягла.
Тоді б заспокоїлось все, стало тихо.
Нічого. Колись же настане цей час…
Та й ви постарієте, діти, на лихо,
А ваші синочки забудуть про вас…
Не дай, Боже, діточки статись такому,
Хай чуйними хлопчики ваші зростуть.
Хай згадують вас в цьому світі сумному
І вам, дорогим, всю любов віддадуть.