Матусю рідна, наймиліша,
Тобі я шлю свої вірші.
Ти за усіх найкрасивіша,
У тебе сонечко в душі!

Ти найдобріша, рідна мамо,
Ти все прощаєш дітлахам.
Тобі, матусенько, так само
Я всю любов свою віддам.

Ти з нами поруч — в хаті тихо,
Так затишно і добре нам.
Є місце радості і сміху,
Веселим віршам і казкам.

Коли ти поруч, рідна ненько,
Нічого в світі не страшне.
І б’ється рівно в нас серденько,
Біда і горе всіх мине.

Нічого кращого немає,
Коли маленького тебе
Матуся рідна обнімає,
Покаже небо голубе...

Або у темнім небі зорі,
Що кличуть у далеку путь.
Поля безмежні, неозорі,
Що в казку нас, малих, ведуть.

Всього нас матінка навчає,
Щоб добрі, чемні ми були.
Любов’ю щиро зігріває,
Щоб ми в цей світ людьми ішли.

І вчить завжди добро творити,
Веде за руку в майбуття.
Ну, як же маму не любити,
Вона ж мені дала життя!

Вона ж мені цей світ відкрила,
Чарівний, дивовижний світ.
Дала мені, малому, крила,
Щоб я відправився в політ.

Любов над нами сонцем світить,
Ми гріємось в її теплі.
Вклонімось вдячно мамам, діти,
Низесенько, аж до землі!