Надія Красоткіна

А—Я

Мені не байдуже, яка в країні мова

Мені не байдуже, яка в країні мова
І не однаково, які звучать пісні.
Мені до серця — українське слово!
А мова ворога мені не треба — ні!
Бо я живу у вільній Україні,
Де небо синє й золоті поля.
У нашім краю рідні є святині:
Садки вишневі і своя земля.
Найкрасивіші в світі вишиванки,
Й пахучий коровай на рушнику.
І солов’їні, росяні світанки,
І чарівні дівчата у вінку.
Це рідне і святе нам споконвіку,
І українська мова чарівна,
Яку так нищив окупант, без ліку,
А мова оживає, як весна.
І як весну не можна зупинити,
Бо йде тепло і розквіта верба…
Так й мову рідну не заборонити,
Бо ми народ, а не якась юрба.
Ми — українці, в нас є рідна мова,
Найкрасивіша, мов сама весна.
Вона багата, чиста, пелюсткова,
Природою й землею нам дана.
Вона звучить і буде скрізь звучати,
І українські в світ злетять пісні.
Народ і Україну — не здолати,
Не розтоптати волю нашу! Ні!
Зійдімося щільніше, українці,
Щоб захистити Україну нам.
І будьмо разом всі не поодинці,
Щоб не віддати край наш ворогам.