А я колись дивилася на море,
На дивовижну місячну доріжку.
Й не знала, що війна в нас буде й горе,
Що смерть когось знайде в бою чи в ліжку...
Тож я в захопленні там мріяла, стояла
Та милувалась сріблом, що лилося...
Я про війну майбутню ще не знала,
Та й передбачити б таке і не вдалося...
Бо ж ми жили щасливо і у мирі,
Літали в мріях і добро творили...
Були в нас сподівання світлі й щирі,
Й природа людям надавала сили...
Краса казкова щиро обнімала
І дарувала серцю стільки дива!
Доріжка срібна іскорками грала
І несказанно я була щаслива.
А зараз в нас летять ракети з моря,
Й доріжки вже не місячні — криваві...
Вони несуть до всіх багато горя,
Бо вороги там ниці і лукаві...
Та наша перемога скоро буде,
Хоч дуже важко нам вона дається...
Єднаймося сьогодні, добрі люди!
Женімо орків й курява хай в’ється
За тими, хто прийшов нас убивати,
Або хай ляжуть просто серед поля...
Ми вільні люди, нас не подолати,
Бо з нами Бог і Правда! З нами Воля!