Так хочеться, щоб не гули тривоги,
А щастя розливалось по землі,
Були безпечні й радісні дороги
І всі жили у мирі і в теплі.
Так хочеться… А ворог все лютує,
Він в Україні знищує усе.
Дітей вбиває і жінок ґвалтує,
Розруху біль і смерть у край несе.
Нікому ж жити ми не заважали,
У мирі й дружбі з усіма жили.
Ми вчилися, любили, будували
І хліб на рушникові всім несли.
А москалі рішили все забрати:
І надра, й землю, села і міста.
І орків поселити в наші хати…
Так вже було в минулі злі літа…
Іде війна і зло страшне лютує,
Не видно краю і нема кінця…
Святу земельку й все на ній руйнує…
І плачуть закривавлені серця.
Бо як же так? За що така нам доля?
За що це зло, що по землі іде?
Лиш маки червоніють серед поля,
А відповіді все нема ніде…
Тож зглянься, Боже, так не має бути!
Зло не повинне по землі іти!
Повинні перемогу ми здобути,
Ми маємо в війні перемогти!