Такий тепер короткий день стає,
Лише розвиднилось і зразу ніч.
І сум та сірість завжди в ньому є,
Але, послухайте, не тільки в тому річ…
А річ у тім, що спокою нема,
Повітряні тривоги з дня у день…
І холодно бо вже прийшла зима,
Тож у природі теж не до пісень.
І людям тяжко. Ворог далі б’є
По всіх містах і селах, щоб здались…
Він гнобить душу, кров, як воду п’є,
Знущається, як і давно колись.
Та не здолать нас! Ми були і є!
І будемо, допоки є цей світ!
Й нестимем в душах сонечко своє,
І хліб на рушнику у дивосвіт.
І мудре слово, та любов свою,
І доброту, й тепло своїх сердець…
Ми переможемо у цім важкім бою,
А ворогам таки прийде кінець!