Ми всі студенти, як колись давно,
Готові гризти знов граніт науки.
Хоч постаріли ми, та все одно,
Всі залюбки беремо книжку в руки.
Хоч пам’ять вже не та і очі теж не ті,
Але цікаво щось нове пізнати.
Ми згадуємо істини прості,
Бо від життя не можна відставати.
Беремось вчити щось нове, складне,
А інформації ж нової — ціле море.
То ж вибрати потрібно головне,
Тепер в науці поле неозоре.
І нам цікаво: що, де, як, коли,
Куди і звідки — хочеться все знати.
Ми вміли щось, чогось не досягли,
То ж прагнемо прогаяне догнати.
Та це не так важливо, головне,
Що мріємо для себе світ відкрити,
Хто скільки зможе — стільки осягне,
Але не можна киснути і скніти.
Бо хоч багато років нам, проте,
Душа така ж, як в юності — палає…
У ній троянда чарівна цвіте,
Вона у Всесвіт іноді літає.
У ній любові квіти чарівні,
І радість, й щастя від краси земної.
І сни у нас, як в юності ясні,
То ж нам не треба старості нудної.
Час непідвладний людям, він іде,
Летить над нами стрілами швидкими.
Та старість нас ніколи не знайде,
Ми будем з вами завжди молодими.
Бо в нас душа співає молода,
І серце прагне радості живої.
Хай час біжить, як із гори вода,
А ми в житті у вічному двобої.
То ж дай нам, Боже, сили і снаги,
Здоров’я, щастя, доброти, любові,
До знань нових великої жаги,
Й тепла людського у душі і в слові.