В світі стільки новин! Є прогрес у житті,
Стали значно всі краще ми жити.
А які ждуть дороги нові і путі?
Ми ж повинні дітей захистити.
Захистити усіх від хвороб, від біди…
Хай щасливо їм сонечко сяє.
Це обов’язок наш, бо куди не піди,
Скрізь біда і хвороба чигає.
Двадцять перший вже вік, а у світі війна,
І хвороби, яких не здолали.
І панує над світом віки Сатана,
Й досі ми ще його не прогнали.
Він у скупості, в заздрощах наших живе,
Він у гніві, в зневірі і в ліні,
В ненажерності він, як у морі пливе,
В блуді, в хтивості нашій і тліні…
І в гордині, що наші руйнує серця,
В ненаситній і жадібній вдачі.
І вбиває найкраще в душі до кінця,
Якщо ми і безвольні, й ледачі.
Тож пора вже нам скинути підле ярмо,
В світі цьому людиною стати.
Чи нам мудрості й досі усім не дано?
Лише заздрити і воювати?
Може досить? Пора припиняти війну,
Що повсюдно у нас виникає…
В нас самих вже здолати пора Сатану,
Що до мрії летіть заважає.
Й жити мирно і світло, в любові й теплі,
І добро в цьому світі творити.
Рай створити казковий на рідній Землі
І у ньому чудово всім жити.