Морозний ранок, всюди диво.
За ніч все білий іній вкрив.
І стало в світі так красиво,
Хто це не бачив — той не жив.
Бо це не світ, а просто казка,
Все волохате, чарівне.
Тут радість, світло, ніжність, ласка,
Й мороз за носа ущипне…
Усе нараз, тому й чарівно,
Що в холоді усе це є.
Краса і ніжність, навіть дивно,
Та кожен бачить щось своє.
Краса навколишня вражає,
Ну, як це в слові донести…
А іній в світлі сонця сяє,
І хочеться по казці йти,
Щоб все побачити й пізнати,
Й лишити в серці назавжди.
Та світлу радість відчувати…
То ж, казко, ти від нас не йди.
А закарбуй чудову днину
У серці, в пам’яті лиши.
Цю світлу, чарівну картину
І йти в минуле не спіши…