Моя душа ятрить, пече, ридає,
Вона все плаче і увись летить…
Моєї мами рік, як вже немає,
І біль той не вщухає ні на мить.
В очах встають минулого картини,
Моя матуся з сонечком в очах
Несе гостинці гарні для дитини,
Із посмішкою на своїх вустах.
А як же мама вміла пригощати,
А скільки готувала різних страв!
А ще вона уміла всіх прощати,
Щоб в душу чорний гнів не заповзав.
Моя матуся — сонечко казкове,
З тобою добре так було усім.
І все в житті складалося чудово,
Було все зрозумілим і ясним…
І як же важко, як тебе немає…
Не можна передати це в словах,
Бо і зима не виграє й не сяє,
При згадці лише сльози у очах.
Ти вже пішла, а нас самих лишила,
Та слово добре ти сказала всім,
Рідненька наша, ти нас всіх любила
Й зробила все, щоб світ нам був ясним.