Моя квітуча, рідна Україна,
Найкраща в світі і одна — моя!
Тут, наче у раю, живе людина,
Тут кожна стежка звивиста своя.
І квіточка всміхається до тебе,
Дарує щастя, радість і красу.
Тут чарівне і дивовижне небо…
До України я любов несу.
Люблю свій край я щиро і натхненно:
Ліси чарівні, співи солов’я.
Красою насолоджуюсь щоденно
Й натішитись ніяк не можу я.
Бо все тут рідне: і дзвінке колосся,
Що хвильками під вітром виграє,
Від прадідів все нам передалося…
І та веселка, що водичку п’є…
І запах поля, й квітів розмаїття,
Озерце, річка, срібне джерельце,
Дзвіночки і калинове суцвіття,
Блавати й маки, кожне деревце…
І рідна мова, що мов птах, крилата,
Летить у небо чиста і ясна,
На доброту і на любов багата
Й така красива, як сама весна.
І наша пісня, що увись злітає,
Наснагу для польоту нам дає,
Любов’ю щиро серце напуває…
У нас про все на світі пісня є.
І рушничок барвистий, що під ноги
Нам стелиться, як стежечка ясна.
Всі пройдені й непройдені дороги,
Та вишиванка ніжна й чарівна…
Люблю свій край! Та як і не любити
Цей рай земний і кращий — не знайти!
Нам щастя випало в красі цій жити,
Тож Україну треба зберегти.