Надія Красоткіна

А—Я

Моє життя

Листок паперу чистий-чистий, білий…
На нім свої думки збираю я
Усі, що вже достигли, світлі, зрілі…
Народжується так поезія моя.
Ну, а мені вже є про що сказати,
Бо нелегке життя я прожила.
І зустрічі були, розлуки й втрати,
Я до вершин своїх сміливо йшла.
Хоч й падала, але завжди вставала,
Йшла вперто крізь колючки й будяки…
Характер свій і волю гартувала,
А шлях мій був тернистий, нелегкий…
Та ні про що тепер я не шкодую,
Я все зборола, все перемогла.
Й на визнання чиєсь не претендую,
Бо я собою в цім житті була.
В житті не прогиналась, не хитрила,
По совісті й по честі вік жила.
Мені частенько підрізали крила,
Та я летіла в небо, як могла,
А не повзла, не впала на коліна,
А мала власну думку і слова.
І пам’ятала завжди — я людина!
Людина чесна, світла і жива.
З дитинства так учили мама й тато
І я за це їм вдячна все життя:
«Людині чисту совість треба мати,
Свій вік прожити чесно, до пуття».
Й це правильно! Вклоняюсь вам доземно,
Для мене ви, мов зірка провідна,
Що супроводить все життя недремно.
На цілий Всесвіт лиш така одна.
Це так важливо — дітям шлях вказати,
Щоб добре знали, як по нім іти.
Щоб вміли чесно все перемагати
І досягати у житті мети.