Старіють друзі — це закон природи,
І хоч дзвінки не часто йдуть від них…
Та не втрачаю жодної нагоди,
Поспілкуватись і почути сміх
Та повернутись раптом у минуле,
В дитинство, в юність, що від нас пішли…
А як же швидко все кудись гайнуло,
Як мить одна… Неначе й не жили…
Час пролетів, та є про що згадати,
Бо стільки разом сходжено було.
Ми спілкувались, вчилися співати,
Нас всіх у майбуття життя вело.
Й хоч розвели усіх стежки-дороги,
Та дружба й досі зцілює серця.
В душі за друзів радощі, й тривоги.
І буде так до самого кінця.
Бо дружба і з роками не старіє,
Вона, мов промінь сонця в хмурі дні.
Увись підняти дух людини вміє
Й забуті повертає нам пісні.
І хвиля щастя серце огортає,
І радісно на серденьку стає.
А спогад той в минуле повертає…
Я дякую, що друзі в мене є!