Для мене мама — це зразок любові,
Турботи, відданості і тепла…
Та ніжності, і мудрості у слові.
Така у мене мама і була.
Вона уміла затишок створити,
Хоч в бідності, як всі тоді, жила.
Уміла добрим словом обігріти,
І наказати словом теж могла.
Бо не терпіла ледарів ніколи,
І брехунів, які не знають меж.
Всезнайок тих, які гудуть, як бджоли,
Що не об’їдеш і не обійдеш…
Пройдох вона ніколи не любила,
Сама по правді й честі вік жила.
І завжди всюди правду говорила,
Відкрита й добра до людей була.
І нас вона такими бути вчила:
До праці здатними та до пісень,
Щоб виростали за спиною крила,
І щоб до мрій летіли ми щодень.
Час пролетів… Та часом так буває,
Що хочеться вернутися в ті дні.
І мамин образ з темряви спливає,
Її прислів’я мудрі та пісні…
І на душі стає відразу світло,
Багато сонця, радості, тепла,
Та море квітів на землі розквітло…
І я колись у цім раю жила!
Тож маму пам’ятаю я такою…
Якою ж мамою я для своїх була?
Чи світлою, хорошою, ясною?
Чи я сповна їм віддала тепла?
Та бачить, Бог, я все для вас робила,
Щоб ви росли у щасті і в теплі.
Щоб і у вас росли могутні крила
І ви були хороші на Землі…