Так холодно, злий вітер задуває,
А небо сірі хмари затягли.
І сирість аж до кісточок проймає,
Тож всі шапки на себе надягли.
А квітам що? Вони рости охочі,
І пнуться всі до сонця з-під землі.
І вдень ростуть, ростуть й посеред ночі,
Сміливі квіточки, хоч і малі.
Та в них краса! І на душі весніє,
Бо скоро нас пригорне всіх тепло.
І сонечко обійме, потепліє,
А холоду неначе й не було.
І зацвітуть сади, та ліс в природі,
Бо сонечко тепло нам принесе.
І буде кожен порпатись в городі,
Бо сіяти й садити буде все!
На кожнім сантиметрі щось посіє:
Петрушку, кріп, салатик, щоб росло…
Бо кожен українець завжди мріє,
Щоб на столі у нього все було.
Та це ще буде, але не сидиться,
Бо хочеться, щоб вже була весна.
Вона вже близько, бо частенько сниться —
Пригожа, ніжна, світла і ясна.