Я українець! Чуєте, народи!
Борець сміливий, рівний поміж вас.
Я прагну волі, миру і свободи.
І боротьба — це мій дороговказ!
Сьогодні я — це щит поміж світами…
Зійшлись у битві тут добро і зло.
Рашист-загарбник над всіма над нами…
А нам найбільш за всіх не повезло.
Бо ворог нищить все, дітей вбиває,
І стогне рідна матінка Земля.
Щодня то місто, то село зникає
І заквітчались маками поля.
Бо стільки крові нашої пролито —
Наповнилися ріки і моря.
А дрони знову деренчать сердито…
Й коли зійде для нас ясна зоря,
Що мир і щастя людям подарує
Й додому рідні вернуться сини…
А хтось цим миром просто ігнорує,
До них війна ця не прийшла і в сни.
А в нас біда і горе безпросвітне,
Тут плач і стогін, біль, іде війна…
А нам би поміч, слово хоч привітне,
А не байдужість підла і страшна.
Бо перед світом ми не завинили,
З народами ми добрими були.
Для всіх гостинно двері відчинили
І зброю грізну просто віддали.
Бо вірили усім ми дуже щиро,
Що війни закінчились назавжди.
І що дозріли всі для щастя й миру,
І в світі вже не станеться біди.
Але даремно… Москалі ордою
Прийшли до нас, щоб знищити усе.
А літечко ж чарівною ходою
Іде до нас і нам тепло несе…
Але не тішить пісня солов’їна
І не чарує нас дзвінка роса.
Згорьована стражданнями людина,
І їй не мила чарівна краса.
І це така сьогодні Україна:
Вогонь, розруха, сльози і біда.
Але вона здаватись не повинна,
Бо треба, щоб загинула орда!
Тому тримаймось! Мусимо встояти,
Хоч як нам важко, та мета в нас є!
Не маєм права землю віддавати —
Це українське, рідне і своє!
Я — українець! Чуєте народи!
Для мене Україна — над усе!
Я прагну волі, миру і свободи.
І боротьба нам волю принесе!