Вже вечоріє, сонечко сідає
І квіти затуляють пелюстки.
А нічка тихо-тихо підступає
І пригортає Землю залюбки.
Сон зморить всіх й живе все буде спати,
Та поки вечір ніжні чари ллє...
Взялися знову солов’ї співати
Натхненно й щиро та про щось своє.
І стільки щастя в пісні, стільки дива,
Що просто полонить людські серця.
Така чарівна пісня та й красива,
Що слухав би і слухав без кінця.
На землю нічка темінь опускає,
Останній промінь згас у далині.
І перша зірка в небі випливає,
Промінчики дарує нам ясні...
А зовсім скоро небо потемніє,
І ніч засіє в ньому зірочки...
В душі засяє мрія і надія,
У снах всміхатись будуть діточки...