На зиму наша осінь повертає
Калину трішки снігом притрусило,
Травичку побілило і поля.
І квіточки вночі припорошило…
Простує до зими тепер земля…
Але ще квітам хочеться пожити,
Тягти до сонця пелюстки свої.
Та ще комах до себе заманити,
Послухати, що шепотять гаї…
Та час летить… Тож і тепло минає,
Все засинає, бо пора прийшла.
На зиму наша осінь повертає,
Але яка краса кругом була!
Які стояли дивні аромати,
А як чарівно квіти всі цвіли!
І клен стояв у золоті крислатий
Й свою любов ми в осені знайшли.