На кожне покоління випадає
Народу в Україні не багато,
Війна забрала багатьох із нас,
Порозліталися кудись крилато,
Вірніш — розкидав по країнах час.
Хтось виїхав дітей порятувати,
Хтось від катів втікав як тільки міг…
Хтось прагнув рідних якось врятувати,
А хтось навіки в чорну землю ліг.
А кожному ж життю — ціни немає!
Воно безцінне! І одне у нас…
Та якось так в історії буває,
Що війни тут проходять кожен раз.
На кожне покоління випадає
Як не війна, то голод — люта смерть…
Орда рашистська часто тут гуляє,
Цю землю нищить і народ ущерть.
А ми й змирились жити з катом в хаті,
Бо клявся ж як, що він тепер нам брат.
Були ми щедрі й на любов багаті,
Та кат не був нам братом — він же кат!