На сході знову вісті невеселі,
Ідуть бої, ідуть страшні бої.
І гинуть люди вже в своїй оселі,
Солдати гинуть на своїй землі.
А всюди сніг і свіжа кров, як маки,
Життя, мов птах, злетіло в небеса.
А всюди вибухи, вогонь, атаки.
А на землі ж була така краса…
З-під снігу вибивались перші квіти,
Лиш сніг зійде і зацвітуть луги.
І від тепла під сонцем будуть мліти,
Вода заллє річкові береги…
І небо щиро й ніжно засиніє,
Вербові котики розіллють аромат…
І завесніє всюди, завесніє…
Та не побачить вже весни солдат.
Його душа у небо полетіла,
А він же ще в житті недолюбив,
Ворожа куля різко просвистіла
І він упав, хоч майже і не жив…
А жити ж так хотілось юнакові,
Десь виглядає матінка в дворі
І ждуть його пейзажі пречудові,
Та вже душа на небі, угорі…