На сході неспокійно
На сході неспокійно… Там війна…
А вересень до школи всіх скликає…
Але торкнулась всіх біда страшна,
Бо вже у когось татуся немає —
Він впав в бою за доленьку твою,
За те, щоб ти учився й ріс щасливо
У веселковому, чарівному краю,
Де всюди казка і краса, і диво.
За Україну й наше майбуття,
Щоб ми могли у мирі й щасті жити.
За рідний край боєць віддав життя,
Щоб ми навчились жити і радіти.
Але до школи вже не поведе
Своїх дітей, бо татуся немає ...
— О де, ти наш татусю, де ти, де?
Ти повернися, рідний наш, благаєм… —
Та він не прийде. Десь з небес, здаля,
До всіх світити зірочкою буде…
Летітиме у Космосі Земля…
І хоч героїв не забудуть люди,
Та вже без батька виростуть сини,
І жде їх нелегка сирітська доля.
А скільки ще їх не прийде з війни —
Лиш маки червоніють серед поля.
На цілий світ волаєм: «Війнам — ні!»
Цвіт нації там гине, пропадає…
Росія винна в підлій цій війні!
Мій край тебе, Росіє, проклинає!
За те, що в дім наш біди принесла,
І ворожнечу сієш, горе й сльози.
Непрошена в наш рідний край прийшла
Й несеш всім зло і ненависть, й погрози…
Ніколи ти нам другом не була,
Лиш прикидалась братом і душила.
В тобі є стільки кривди, стільки зла,
Що ця погана, негативна сила
Тебе саму з лиця Землі зітре,
Бо зло ніколи вічним не буває!
Тебе гординя й пиха роздере,
Твоя брехня тебе ж і доконає.