Дощить тихенько. Вітер повіває
І холодно, хоч літо надворі.
У нас війна… Й ніхто того не знає,
Коли вже тихо стане угорі
І буде мир у нашім синім небі,
А в людських душах добрість і тепло,
А воювати нам не буде треба,
Бо мудрістю по світу зацвіло.
Яке то щастя, як війни немає!
Як править світом щирість й доброта,
Як після ночі радісно світає,
А в кожнім серці є любов свята.
Тож дай людині, Боже, зрозуміти,
Що Сонце і Земля для всіх одні!
Тому усім нам треба в мирі жити,
В любові проживати наші дні.
І бути добрими, вести себе терпляче,
Творити, вчитись, жити в доброті
Та мати серце любляче, гаряче
І зрозуміти істини прості,
Що люди на святій Землі не вічні
І що життя — це мить лише одна.
То нащо людям біди ці трагічні?
Навіщо людям горе і війна?