Над нами має бути мирне небо,
Що синявою чисто виграє.
Бо людям мир, любов і спокій треба…
Й потреба ця найбільша в світі є.
Що не кажіть, а мир — це так прекрасно!
Як мир, то люди творять чудеса!
І сонце усміхається всім ясно,
А в світі — щастя, радість і краса.
Дитячий сміх у небеса лунає,
І ллється пісня щира й чарівна.
Тоді ніхто у світі не стріляє,
Й ніхто не знає, що таке війна…
Щасливі діти граються, сміються,
Книжки читають, бігають в траві.
І дні їм безконечними здаються —
Вони щасливі і вони живі!
Та в нас війна жорстока і кривава,
Дітей вбивають люті вороги.
Десь обірвалась пісня пташки жвава,
І жити вже стає не до снаги…
А скільки душ дитячих відлетіло
У засвіти, вбив ворог їх у сні…
А їм же в світі жити так кортіло
І мрії в них були такі ясні…
Вони нікому зла не причинили,
Такі малі й беззахисні були…
І ще не піднялись на власні крила…
А тихо в далеч неба попливли…
І їх багато, як же їх багато…
Життя у них забрали назавжди.
За ними туга в слід летить крилато,
А в материнськім серденьку сліди
І усмішки, слова і перші кроки…
І та любов, що вгору підніма…
Й найперші в світі татові уроки…
Та все скінчилось і дітей нема…