Надворі січень, а теплінь яка!
Земля туманом білим оповита.
Картина маслом — ніжна і м’яка,
Натхненна досить й трішки сумовита.
А я іду і затишно мені,
Туман чарівні думи навіває.
І все таке незвичне, як у сні.
Таке в природі іноді буває.
Я ніби розчиняюся в теплі
І в білій пелені, як у картині...
Бувають же хвилини на Землі,
Такі незвичні, як оця, що нині.
Хвилини надзвичайні, чарівні
Їх іноді ні з чим не порівняти…
Так дивовижно й затишно мені
Й це диво у словах не передати.