Надходить вечір, сонечко йде спати,
І замовкає у природі все.
А вітер дума чи й йому лягати…
Та наостанок пісеньку несе.
І між гіллям на дереві лягає,
Дарує всім солодку тишину.
Уся природа врешті спочиває
І люди теж готуються до сну.
А небо тихо зорі розсипає,
Малює там картину чарівну…
А потім тихо місяць випливає
І стелить в морі стежечку ясну.
І оживає дивовижна казка,
Куди не глянеш — чари, дивина…
І до людей приходить ніжна ласка,
Пора спочинку тиха і ясна.
А нічка всіх легенько пригортає,
Дарує казку чарівну у сні.
Милішого нічого не буває,
Як сон та сновидіннячка чудні.