Скоріше б закінчилася війна
І добрі-добрі, мирні дні настали.
Й щоб доля відійшла від нас сумна,
А насолоду від життя всі мали.
Але війна напористо гуде,
Та гинуть на полях бійці-солдати.
І син додому більше не прийде,
Кривавими слізьми ридає мати…
Як плаче серце, бо своє дитя,
Для щастя-долі мати народила,
Дала найбільше синові — життя!
А ця страшна війна його убила.
А як про щастя мріяли всі ми!
Як миру для дітей своїх хотіли…
Щоб добрість панувала між людьми…
На крилах мрій самі у світ летіли…
Й несли у дивосвіт своє дитя,
Виховували добрими і вчили…
А діточки пішли у небуття,
А як же жити всі вони хотіли…
Найбільше лихо в світі — це війна!
І горя більшого на світі вже немає.
Хоч проклята в усіх віках вона,
Та час від часу знову виникає…