Найбільше щастя у людини — діти!
Хоч і даються важко у житті.
Та хочеться їм неба прихилити
І, щоб були щасливі їх путі.
Так хочеться, щоб і були здорові,
І щоб висот найвищих досягли,
А дні були в них мирні і чудові,
І діточки удачливі були!
Щоб досягли того, що ми не вміли
Чи не змогли, хоч мрії в нас були…
Щоб діти наші все в житті зуміли,
Щоб відбулися і усе змогли!
Та в кожного своя є власна доля,
І як би не старався, все одно,
Вона біжить, як стежка серед поля,
Веде і вгору, деколи й на дно.
Таке життя… І жаль, що раз дається,
А то б і повернути щось могли…
Одному дуже легко все вдається,
Неначе в ласці божій прожили,
А хтось не так, став не на ту дорогу…
Щоб не робив, усе не до ладу.
Несе з собою смуту і тривогу,
Частенько потрапляє у біду.
А матері біда їх — сіль на рани…
А як же захистити і коли?
Тому й сивіють матері так рано,
Бо вберегти не вміли й не змогли…