А навкруги квітує тепле літо,
Вже й колоски достигли на полях.
Довкіл любов’ю й сонцем все зігріте,
Та не дає радіти смертний жах,
Бо йде війна, горить пшеничне поле,
І падають будинки раз у раз.
А щастя і розстріляне, і голе —
Такий у нас страшний воєнний час…
А нам би хліб збирати і радіти
Та вишити рушник у добру путь…
Та на руках у нас вмирають діти,
Багато з них сирітками ростуть…
Бо в них уже немає мами й тата,
Їх злісно й підло ворог розстріляв…
Сполохано схилилась рідна хата
Й дитинство ворог у дітей забрав.
Як жити далі? Але ж треба жити.
Бо ще життя ніхто не відміняв.
Нам треба Україну захистити,
Щоб ворог все з землею не зрівняв…