Нарешті ми зустрілись, як хотіли,
В тісному колі, як давно колись.
Ох, як же роки швидко пролетіли,
Та ми у цьому світі відбулись.
Здійснились наші плани і надії,
Ми досягли всього, що удалось.
І сповнилися заповітні мрії,
Хоч всім нелегко жити довелось.
Але поразки, наче в тексті коми,
Що зупиняли перед злетом нас… —
Де брались сили, тільки нам відомо,
І от зібрав нас знову разом час.
Ох, скільки розказати ми хотіли,
А спогади нахлинули нараз…
Ми про минуле всі заговорили,
І про дитинство, і про школу, й клас.
Себе ми знову бачили малими
І, наче сили раптом додалось…
В думках до річки і до лісу йшли ми,
Щось пригадали та й забули щось…
Не замовкали, та не все згадали,
Коротка зустріч і невпинний час.
Чогось ще головного не сказали,
А доля знову всіх розводить нас…
Кого куди…Та треба якось жити,
Бо в кожного свій особливий шлях.
Й не можна нічогісінько змінити…
То ж розійшлися по своїх кутках.
А думка знову й знову повертає
У ті літа і весни, в далечінь…
Коли ось так ще стрінемось, не знаю.
Але душа летить в небесну синь
І хоче зустрічі частіше і частіше,
Бо душі поріднилися навік.
Ми родом із дитинства, та й не лише,
У нас землі своєї сила й сік…
І щось таке, що нас завжди єднає,
Й нічого забувати не дає.
Хоч час летить і швидко все спливає,
Я вдячна долі, що ви в мене є.