Нас знищують… Стараються щосили,
Вбивають, мучать і ґвалтують теж…
От вже зірвали греблю й затопили,
І горя в Україні є без меж.
А ворог пре… Біснується вражина,
Здолати хоче нас, що аж пищить.
І в серці в нього не любов — крижина.
Та він втрачає силу кожну мить…
Але стріляє — зверху ж наказали!
То що йому, нещасному, робить?
Ще ж хочеться, щоб і медаль прислали…
А хочеться — це гірше ніж болить.
Тож мотивацїї в них іншої й немає…
Повзе орда — і це старе, як світ.
Рашист-падлюка діток убиває,
І знищує наш український цвіт.