Не можна підлим оркам довіряти,
Народу тому, хто гнітив завжди,
То висилав, вбивав, саджав за ґрати,
Приносив море горя і біди.
То голодом морив, лишав без їжі,
Вбивав дітей за житні колоски.
Ті спогади далекі й завжди свіжі,
Бо розбивають, просто на друзки,
Його брехливі й хитрі наративи,
Про дружбу й братство просто навіки…
Що тільки з ними будуть всі щасливі…
А самі налітають, як круки…
Ідуть війною і руйнують долі,
Людей вбивають, знищують міста.
І ллється кров рікою в чистім полі…
Така от доля наша непроста.
Тож будьмо сильні, об’єднаймось, люди,
І не віддаймо нашої землі!
Хай ця земля могилою їм буде,
Хай захлинуться люттю у кремлі
Паскуди підлі, що прийшли вбивати,
Війну і горе людям принесли…
Не будуть в Україні панувати
Ці нелюди, які до нас прийшли!